Моє відео на YouTube

Скориставшись вихідним днем (15.08.07 в католиків релігійне свято), вирішив залити відео з поїздки Краків-Вроцлав-Варшава-Краків на YouTube.
Наразі виклав танцюючого слона, світло-фонтан в Варшаві і кліп-звіт з поїздки по Вроцлаву(сам звіт допишу пізніше). Дивитися краще зі звуком - я стільки старався, щоб його підібрати :)

В планах - кліп-звіт з Варшави(найближчі вихідні) і ще пару старих роликів (це вже як до Львова повернусь).

Приємного перегляду!
Читати далі

Освенцім і концтабори Auschwitz

Як і обіцяв, продовжую розповідь про подорож до Освенціма. Отже, так-сяк виспавшись на лавці недалеко центру міста, вже о 5-тій ранку я був на ногах. Місто ще спало і додивлялося останні сни, а сонце вже золотило гостроверхі костьоли і старовинні будиночки в центрі міста. Детальніше про старе місто і про решту подорожі читайте в третій частині розповіді. Наразі ж розповім про концтабори Auschwitz Birkenau i Auschwitz I, шокуючі експозиції і маленьке диво, конвеєри смерті і нащадків колишніх в'язнів.

Почав екскурсію я з Auschwitz II - Birkenau. Це огорожена і поділена на сектори територія (розміри приблизно 1.2км на 0.9км), на якій розміщувалася ціла інфраструктура по приборканню і знищенню полонених. На кожному кроці тут вгадується славнозвісна німецька якість і продуманість - розплановане освітлення території, наглядові вежі по периметру, залізнодорожнє сполучення, сектори для пригнічення новоприбулих, система очисних споруд, конвеєри-крематорії, місця для праці полонених, карні заклади, місця поховань (хоча правильніше сказати "заривання") замордованих.. Все немов під лінієчку, чітко розраховано, чітко зроблено і чітко працювало. Неймовірно, але в кожному елементі цієї диявольскої інфраструктури відчувається, що біснуваті недолюдки-архітетори надзвичайно дбайливо і майже з любов'ю підійшли до планування свого огидного дітища..

Зустрічали потяги і вантажівки з полоненими так звані "Ворота смерті", в яких навіть в спокійний сонячний день вгадується хижий і моторошний оскал ласого до людської крові фанатика. За воротами концтабір ділиться на зону відбору(де для багатьох в'язенів вирішувалися питання життя чи смерті, розбивалися сім'ї і ламалися людські долі), робочі сектори, сектори для адаптації, зони крематоріїв і інфраструктурні сектори.

Сектори для адаптації являли собою одинаково розплановані і вишикувані в ряд бараки, куди звозили нових полонених. Ціль такої "адаптації" була простою - максимально принизити і зламати людей, тримаючи їх в умовах близьких до тваринних. Спочатку показували наскільки їм можуть спаскудити життя (два санітарних бараки на початку - на більш ніж 15 сараїв з людьми, одна кухня в протилежному кінці), а потім переводять до робочого сектору (переводили тільки здорових і сильних). Така собі збочена варіація методу "кнута і пряника". Санітарні приміщення являли собою довжелезний сарай з дірками для справляння нужд.. Жилі приміщення не далеко втікли від туалетів - густо заставлені лавками-нарами, з невеличкою пічкою вони вміщували більше ніж 400 в'язнів! З кухонь в цих секторах не залишилося нічого крім поля коминів, але судячи з планів і карт, вони мало чим відрізнялися від сараїв-бараків.

Заходити в бараки було трохи моторошно - адже тут поховані страждання стількох тисяч людей.. Дух смерті і відчаю навряд чи зникне колись звідси, не зважаючи на пронизливі польові вітри. Проте, зайти треба. Спробувати уявити собі наскільки людські діяння можуть бути страшнішими за найжахливіші примари.. Аж раптом, за мною гучно хряснули від вітру двері і я немов опинився в темному і мовчазному нутрі звіра.. Написи німецькою, скрипучі стіни, голі ліжка, обдерта пічка.. В уяві пронеслися образи з чорно-білих фільмів про війну, про концтабори, кадри з хронік, покраяні шрамами недолі обличчя, виснажені тіла дітей, які більше нагадували ходячі скелети.. На очі навернулися сльози, думки паралізувало від розпачу, а серце заходилося помпувати несамовиту лють до тих небес, що дозволяють гинути в страшних муках невинним душам, до тієї землі, яка носить на собі виродків і катів людства, до тих проклятих гілок еволюції, що породили скаженних іродів... "Так не повинно бути!" Наскільки ж далеко може зайти людина в своїй ненависті до ближнього..

Поволі опановуючи емоції, вийшов з бараку і обережно притулив двері.. "Не можна так, так не повинно бути!".. Поплівся немов в тумані до сусіднього.."Кати! Прокляті кати!" Відчиняю двері.. "Треба пройти кожен з них".. Ті ж стіни, чорно-білі фотографії бараку в 1944-му році.. Пустка і могильна тиша.. Ті ж стіни, ті ж "ліжка".. Наступні двері забиті дошками.. "Покійтесь з миром".. Останні двері піддалися лише після певного зусилля - і тут.. "Немов крок в веселку".. З замкненого, затхлого і мертвого приміщення вилетіла душа маленької дитинки - дрібний, але дуже яскравий і верткий метелик. Він випорхнув немов промінчик світла з мороку пітьми, немов вічножива надія на краще майбутнє, немов наївна дитяча віра в добро нашого світу.. Змахнув барвистими крильцями і зник.. Разом з ним зникла і веселка. Але зникаючи, маленьке диво забрало і мій гнів, лишивши тільки несамовиту тугу за загиблими.. В душах невинних дітей - ось де надія нашого сплюндрованого світу.. Одна з відповідей, які я стільки часу шукаю в своїх мандрах..

Дорога попри інші, закриті і зруйновані сектори чорніла від інформаційно-меморіальних плит з описами і страшною статистикою.. З примітивних старих фотографій дивилися тисячі пар знедолених очей.. Між секторами знаходиться "Дорога смерті" - нею водили на страту в газових камерах. Кожен метр цієї дороги всіяний кістками полонених, зрошений кров'ю і потом приречених..

"Дорога смерті" виходить на сортувальну станцію, де звозили і вивантажували полонених. Обабіч станції стоїть лікарський будиночок, де і відбувався відбір сильних та здатних до праці в'язнів. Вигляд "Воріт смерті" звідси ще більш зловіщий.. Але найстрашніші об'єкти концтабору лежали в протилежній стороні - колія бігла далі до підземних крематоріїв..

Робочі сектори були в порівнянні з адаптаційними і секторами для жидів були на голову вищі по "комфорту". Служили напевно тим самим "пряником". Будівлі тут цегляні, санітарні об'єкти зроблені дбайливіше(принаймі туалети розділені від вмивальників), на території були присутні велика їдальня, лазня, магазин.. Але тут же, поруч гніздилися також і карні заклади, де мордували тих, хто провинився (навіть хвороба була провиною). Умови в бараках тут і справді були трохи кращі - катам треба було працездатних працівників. Очевидно, що за працю тут платили якісь гроші, про що свідчить магазин на території. Хоча, наскільки я потім чув від гіда, то в ньому приймалися і золоті зуби, обручки і взагалі все, що могло бути цінним.

Ех... приліг на траву біля одного з бараків. Синє пре-синє небо, повне безтурботних хмаринок. Пустотливий літній вітерець. Запах свіжоскошеної трави. Скільки ж крові і страждань ввібрала в себе ця земля? Скільки відібраних надій і розбитих доль проросли тут травою забуття? Час тут ніби зроблений з желе - перетікає неквапливо хвилями, ліниво переставляє стрілки на годиннику, тягне на дно часового болота - "лишайся! засинай тут.. тут спокійно. тут поховано стільки душ, що місце просто святе - чому б не лишитися і тобі?" Проте сонну ілюзію вмить руйнує моторошне каркання ворон, які кружляють поміж порожніх будівель в пошуках поживи. Треба йти далі.

А далі по маршруту зловісні крематорії. З прилеглими очисними спорудами і галявиною, де висипали попіл спалених людей. Зараз самі крематорії (а їх там було 2) - зруйновані, і тільки на фото та планах можна побачити ці страхітливі конвеєри смерті. Поміж ними зведено міжнародний меморіал пам'яті замордованих в'язнів.

Наближалась 11 година ранку і на стоянці біля входу почали з'являтися автобуси з відвідувачами. Тому, доплівшись до "Воріт смерті" довгою залізничною колією, я відчепив велосипед і вирушив на оглядини ще одного відділу концтабору - Auschwitz I що знаходиться в ~2км від Birkenau. Там вже виявився забитий автобусами паркінг і натовпи туристів при вході. Щоправда, більшість з них спокусилися(чи їх спокусили гіди) на оглядини фотографій і фільму в будинку з касами, тому не заподіювали ніякої шкоди моїх усамітненим оглядинам.

Ті ж групи, що вже подивилися фільм виглядали досить строкато і колоритно. Група єврейських тінейджерів з стягами і патріотичними написами на футболках, група старих японців, які все знімали на камери і чомусь єхидно посміхалися дивлячись на страшні експонати в музеї, група негрів з білим пастором(ну точно як в фільмах про пасторів в Африці), жидівські поліціянти чи то вояки, італійці з німцями, - всі вони снували будинками, часто порушуючи маршрут огляду і створюючи черги на сходах, в підвалах катівень, у вузьких коридорах.. Хоча з іншої сторони, мені навіть цікаво було подивитися на їхні реакції.

В цій частині концтабору трималися, наскільки я зрозумів, в основному робочі в'язні. Будівлі кам'яні, двоповерхові, з відповідальним за дисципліну в ній німцем, і катівнею/в'язницею в підвалі. Зараз в більшості з будинків зробили різноманітні виставки і експозиції - речі полонених (купи взуття, дорожніх сумок, поламаних окулярів, відрізаних пасм волосся, кухонних начинь і тд), історія окупації і оборони різних країн, схеми і плани "конвеєрів смерті", переслідування жидів фашистами і багато-багато інших. Обійти всі будинки досить тяжко - моторошні факти/цифри/схеми перемелюються в голові в суцільне місиво з людських поневірянь.

Найбільш вражаючими, як на мене, були експозиції з людським майном, підвали і ще один міні-крематорій (не зруйнований). Останніх двох місць я на жаль не зміг сфотографувати, оскільки там суворо заборонено фотографувати. Але стоячі камери(де людина не могла сісти чи лягти, а весь час мусила стояти), печі крематорію і шибениця в дворі просто віднімають мову... Це треба бачити, словами описати тяжко.

Після того, як за мною зачинилися двері концтабору, я наче по-новому зміг відчувати теплий подих вітерця і ласкаве проміння сонечка - всі позитивні відчуття притуплялися гнітючою атмосферою табору. Сонце в ньому виснажливе, вітер чужий і злісний, а яскраво-зелена на подвір'ях трава ще більше підкреслює розпач і безвихідь в його обтягнутих колючими дротами межах.. Чи варто їхати в Освенцім? Так, безумовно. Одна справа, коли бачиш війну в фільмах, читаєш про неї в книжках, думаєш, що це десь далеко і вже давно забуто, а інша - коли дивишся на мовчазних свідків людської люті і ненависті до ближнього, коли розумієш, що ось воно - під боком, і ні ти, ні твої близькі, ніхто від такого не застрахований... От тоді і починаєш по-інакшому оцінювати і масштаби і всю жахливу суть терору людини над собі рівними.

Фотозвіт з екскурсії(з коментарями) тут.

Читати далі

Планування подорожі потягами і сервіс PKP

Завтра їду в подорож по відомих містах Польщі - Вроцлаву і Варшаві. Їду потягами, але беру з собою ровер для того, щоб максимально роздивитися місцеві цікавинки. Так от, вирішив розповісти про зручний і корисний сервіс PKP (Polskie Koleje Panstwowe чи Польська Залізниця). На сайті можна, окрім бажаного часу виїзду і типу поїзду, вказати ще й до двох пунктів пересадки з часом затримки в кожному. Дуже вигідна річ - я спланував таким чином поїздку Краків-Вроцлав(12 годин)-Варшава(12 годин)-Краків. Система порахує скільки раз і де треба буде пересісти, скільки часу між пересадками, загальну вартість вибраного маршруту, можливі доплати за сидячі місця і тд.

В моєму випадку вартість подорожі коливається від 180 до 300 злотих (це якщо брати до уваги швидкі потяги InterCity). Тому я вирішив скористатися акційним квитком - Туристичний(Turystyczny), який дозволяє їхати в довільних напрямках потягами PKP Przewozy Regionalne протягом вихідних (від 18:00 п'ятниці до 6:00 понеділку). Ціна місць в другому класі - 60 зл, в першому - 80 зл. Доплата за ровер - 10 зл. Вагони з місцями для роверів бувають виключно другого класу, тому загальна вартість виходить 70зл.

Проте, як виявилося, потяг з Варшави до Кракова прибуває дещо пізніше дії акційного квитка, а саме в 7:32 понеділку. Але і тут все можна гарно владнати - вистачило в касі докупити квиток від місця, де потяг буде о 6-тій ранку(Kielce), до Кракова :) Додатковий квиток з доплатою за велосипед виносить ще 35.5 зл. Все одно вигідніше ніж брати квитки окремо. Завтра спробую - поділюся враженнями :)

Де і як придбати квиток Туристичний? В будь-якій касі PKP Przewozy Regionalne(тобто, на будь-якому вокзалі). Треба вказати клас вагону (1 чи 2), коли починається подорож і чи берете з собою велосипед. Потім, коли касир видасть білет, треба на ньому вписати номер паспорту чи будь-якого іншого посвідчення особистості з фотокарткою. Це посвідчення треба потім мати з собою в дорозі, оскільки білет іменний і контролери будуть це перевіряти, проштамповуючи квиток. Ось і все. Далі лишається тільки вибирати рейс (мусить бути Pospieszny або Osobowy) і в дорогу! Настільки все продумано і зроблено для зручності людей, що просто злість бере на нашу УЗ..

Окремо хотілося б згадати роботу касирів і інформації на вокзалі в Кракові. Приємні жіночки, що постійно переймалися тим, щоб мені часом не вийшло забагато платити. Так, не знаючи що вагони з роверами бувають тільки 2-го класу, я хотів брати 1-ий клас. Але касир порадила спитатися в довідці, щоб не переплачувати марно 20зл за місце, яким я б не зміг скористатися. А жіночка в довідці мало того, що показала мені ще декілька альтернативних маршрутів, то ще й щиро бідкалася, чому я не хочу виїхати з Варшави в 13:40 і зекономити 35зл :) Словом, працюють оперативно і з турботою про подорожніх. За що їм велика подяка і повага!

Читати далі

Ремонт ПК

Юля вже зо два тижні нарікала на те, що в домашньому комп'ютері "вмирає" монітор чи відеокарта. Характерною ознакою, з її слів, були полоски по екрану, які заважали читати і частково прибиралися тільки коли графічне апаратне прискорення було вимкнуто. Я все покладав надії на те, що це проблема драйверів чи ще якоїсь біди, але коли приїхав на вихідні до Львова, то на власні очі пересвідчився, що проблема все-таки в відеокарті.

Виконавши простий тест(PrintScreen і "copy-paste" в MS Paint), я побачив, що всю картину псує наш старенький Radeon X800GTO. Все ще жевріюча надія змусила мене витягнути відеокартку і ретельно прочистити радіатор. Виявилося, що в нього набилося стільки пилюки, що кулер працював фактично тільки на обігрів ядра. Канали в радіаторі були забиті, а відповідно пам'ять взагалі не охолоджувалася.. Ситуацію погіршувала декоративна пластмасова пластинка, яка стимулювала накопичення пилу.. Словом, "глюк" не зник після прочистки.

Ну що ж, спробуємо його якось здати по гарантії (якщо вона ще є). Наразі знайшов гарну заміну - Asus EN7300GT Silencer. Згідно характеристик, краща за Radeon і має лише пасивне охолодження. Брав в MediaWest(за головним корпусом універу Франка) за 350 гривень. Чому не брав потужнішої? Маю підозри, що потужніша карта буде "впиратися" в процесор(Sempron 3500+) і пам'ять(PQI 512Mb PC3200).

Головне, що мені наразі сподобалося в картці:
1)Тихенька. Чути тільки кулер процесора(треба буде зайнятися ним).
2)Потужніша. Test Drive Unlimited пішов на 1024*768 при максимальних налаштуваннях. Хоча, Colin McRae: DIRT не витягує нормально(ще поглядую "косо" на оперативку - треба буде докинути хоч 512Мб)
3)Купа різних корисних програм в комплекті, як от - зміна параметрів картки не виходячи з гри, утиліта розгону від Asus (хоча з пасивним охолодженням я її і так гнати дуже не буду), таке собі Asus-ICQ для спілкування безпосередньо в грі, утиліта для відеонагляду(очевидно, що треба веб-камеру), утиліта для запису ігрового процесу в MPEG-4(хоча я більше люблю Fraps)... Можливо, оскільки це моя перша "відяха" ASUS, я просто ще не звик :)
4)VGA, DVI-I, і TV(HDTV) виходи
5)3 роки гарантії(хоч я і не витримаю стільки без апгрейду, але приємно :))

Що не сподобалося?
1)Colin McRae: DIRT, зараза, дуже "крутих" ресурсів хоче..(сподіваюсь, що Crysis хоч якось піде)

Наостанок, викладаю результати в 3DMark:
1)3DMark 2001 SE - 14474
2)ЗDMark 2006 - 1653(налаштування 3DMark 2006)

Читати далі

Знову про слухавки і піратів :)

Якось я писав про свої слухавки і про те, як "тайванські корсари ринку аудіопродуктів" змусили мене купити їх дорожче. Цей пост у блозі надибав мій співробітник Piotr, який запропонував провести порівняльний тест-драйв моїх і його слухавок(Creative EP-630). Вирішено було, що кожен з нас буде користуватись протягом дня двома парами позмінно, щоб виявити різницю.

Опишу свої враження. Гм.. Вигляді ідентичний, що, зрештою, видно на фото. Єдине, що різнить їх у вигляді - це ергономіка. В Sennheiser СX-300 правий шнурок довший (на ~50см) і вкладається за шию - дуже зручна придумка, як на мене. Штекер в Creative хоч і позолочений, проте прямий, що мені видається не надто зручним рішенням при використання вкупі з плеєром на поясі. Хоча, це вже більше питання звички.

Звук в обох чудовий(зважаючи на клас, звичайно). Добра чутливість, чіткі середні і низькі частоти, прекрасна звукоізоляція - обидві моделі відпрацьовують свою вартість. Особливість Sennheiser - ледь зарізкі високі частоти, що треба коригувати еквалайзером. Creative натомість трішки "переборщив" з басами. В порівнянні з CX-300, вони з часом напружують бухканням(особливо після 3-4 годин прослуховування).

Цінова різниця приблизно 30-40% на користь Creative.

Тепер про кумедне. Виявляється Piotr теж став жертвою піратів - бо брав перші свої слухавки через allegro.pl, а вони виявилися підробкою. Причому ознаки підробки в них прямо протилежні до Sennheiser :) - тобто, проводи до слухавок мають бути одинаковими по довжині, штекер мусить бути прямий і позолочений. Отакі-от чудеса.

Висновок. Якщо Ви любите послухати басисту музику - беріть Sennheiser - його баси ідеальні, а ледь завищені високі частоти значно оживляють треки. Якщо ж любите екстра-баси і не хочете бавитися з еквалайзером для рок-музики - беріть Creative. Любите ергономічність і комфорт в користуванні слухавками? Тоді - Sennheiser. Чи, може, ціна для Вас критичніша за ергономіку? Отже - Creative. В результаті маємо рахунок 2:2. Перемогла дружба :)

Читати далі

Велоподорож в Tyniec

Насправді, це не зовсім велоподорож(в звиклому для мене форматі). Просто виїхав сьогодні з роботи і чомусь дуже не хотілося вертатися додому.. Постояв над Віслою, прикинув куди можна поїхати і що хотілося б побачити, зважив на теплі кольори від заходу сонця(які мали б гарно фотографуватися) і повернув в сторону містечка Tyniec. Ось і з'явився привід розказати про "Велосипедний Рай", який я вже згадував в попередніх записах. Карти подорожі складати не буду - 35км то не відстань, але фотозвіт як завжди на місці. Отже, вперед, шановний подорожній, втамуємо жагу до руху разом.

"Велосипедним раєм" я називаю відрізок велосипедної дороги від Кракова до Тинця (Tyniec), що пролягає серед полів понад Віслою, на віддалі від автостради, недосяжний для міського шуму і є прекрасним місцем для відпочинку на ровері. Якщо дуже захотіти, цією ідеально рівною, достатньо широкою і гарно розміченою велострадою можна дістатися до клаштору Бенедиктинців у Тинцю за якихось 15-20 хвилин. Але яке ж то блаженство вимкнути плеєр, переключитися на передачу 2-6 або 3-4 і спокійно їхати, вдихаючи запахи літа і річки, насолоджуючись приємним дзичанням шин по асфальту і милуючись спортивними фігурками дівчат на роликах, яких тут вдосталь :)!

Дорога до Тинцю трохи тяжча через зустрічний вітер(який часом може збити швидкість з 30км/год до 10км/год!). Зате з Тинця - краса, а не їзда. По всій трасі купа роверистів та ролерів - їздять тут сім'ями, компаніями, поодинці, парочками, з візочками чи з малими дітками на ровера.. Словом, місце популярне.

Посеред дороги я вирішив з'їхати з траси, щоб трохи пофотографувати річку і замок в Przegorzaly. По дорозі через хащі зігнав сіру чапельку, але зате знайшов чудове місце для фотографування - на невеличкій косі, що відходила від берега. Сонце поволі хилилося на захід, забарвлюючи все довкола в приємні теплі кольори і тим самим створюючи надзвичайно сприятливі умови для фотографування. В цій же тихій і спокійній місцині я зробив невеличку перерву на вечерю - краківські пончики з чаєм Nestea. Хоч я і рідко тепер купую ці смаколики(фігуру бережу :)), але, мушу зауважити, що смакують вони перфектно!

Під пильним наглядом чапельки, яка трохи покружляла наді мною і всілася на протилежному березі, я вирушив далі. І як відчував - прямо перед водозабірником проводилося якесь дійство. Розташувавшись серед велоглядачів, став спостерігати. З напису на сцені стало зрозуміло, що це відкриття якихось змаганнь. Ведучий на сцені тим часом називав країни і викликав до себе під сцену команди. Словаки, росіяни, румуни, шведи.. і ось! наша українська команда!! З нашим незламним стягом! Не втримався і під'їхав ближче до хлопчаків з прапором - запитатися що відбувається. Виявляється завтра тут розігруватимуть чемпіонат Європи з каякарства (польске слово, українською напевно байдаркарства). Словом, будуть наші хлопці плисти по от такому каналу на час. Канал не надто довгий, але вируючий і повен різних перешкод. Цікаво, цікаво.. Шкода тільки, що це все на 10 годину ранку почнеться - робочий час, як не як. Ну нічого - побажав хлопцям удачі і рушив далі. Пофотографував старт перегонів, міст через Віслу і, замість їхати на Tyniec, перебрався на протилежну сторону Вісли - при такій погоді можна наробити гарних фотографій клаштору з відбиттям в Віслі.

Тому поїхав через село Piekary(попри "золоті" поля) на берег навпроти клаштору. Фотки і справді вийшли гарні. Плюс до того отримав бонуси в вигляді Карлсона(хочу собі такий апарат), сонячних квіточок і Містера "Велика Хвиля". Останнього фоткав до "посиніння" - дуже вже мені подобалося як він краплі розсікає(теж, між іншим, хочу таку штуку собі :)) Тут я собі нагадався про конкурс NGP2007 і рвонув на другу сторону - до клаштору. Справа в тому, що деякі фотки Містера "Хвилі" гарно би вписалися в розділ "Екстрім" - але для цього потрібно його згоду на розміщення фотографій. От я собі і вирішив з ним про то поспілкуватися. Але, на жаль, поки я об'їжджав через міст, він спакувався і зник.. Ну нічого - на фотографіях його чітко не видно - може і без дозволу приймуть. Побачимо... Зате сфотографував захід сонця, висячий дим, байк на фоні заходу сонця і місце ночівлі наших "байдаркарів".

Насамкінець, користуючись попутнім вітром і бажанням трохи розім'ятися, чкурнув по "Раю" додому. Обходячи на швидкості 30-35км/год ролерів, байкерів і бабусь, що вийшли прогулятися над річкою, дістався додому десь за 30 хвилин (а від Тинця до Кракова за 18хв).

Повний фотозвіт тут.

Читати далі

Епізоди середи

Їхав сьогодні на роботу не понад Віслою, а по вулиці Коперніка і далі через центр. На Коперніка якраз пиляли дерева - і то так гарно виглядало в променях ранішнього сонця! На жаль, цілком передати момент я не спромігся(довелося б фоткати проти сонця) - але дещо видно. От так - навіть смерть може бути прекрасною..

Далі на роботі побачив досить незвиклий ровер :). Приблизно здогадуюся хто на ньому приїхав. На сідлі видно багато подряпин - напевно шлях до роботи нелегко дався :) Ну а по дорозі до їдальні від недавнього часу ми з хлопцями маємо можливість оглядати апарат в стилі "п'яного майстра" :)

Вже вертаючись додому (стандартним маршрутом понад Віслою), виявив, що маленький півострівець навпроти Галереї Казімірж вже знищили. Досить швидко їм то пішло - десь за 3 тижні його прибрали(а ще вчора доробляли останню частину).

Читати далі