Велоподорож Краків-Освенцім.День другий.

Щиро вибачаюся за таку тривалу паузу між дописами - відволікали багато цікавих і не дуже подій, які і стали на заваді моєму "блоготворінню". Ситуацію проясню в наступних дописах, на разі ж - довгоочікуване (сподіваюся ;) ) продовження моєї рекордної як з точки зору вражень, так і з точки зору досягнень, подорожі - Краків-Освенцім. Бажано також ознайомитися з першою і другою частинами розповіді.

Пробудження в Освенцімі, продовження подорожі


Завдяки першим ласкавим променям сонечка, а також здивованим зойкам вранішніх бігунів на доріжках в парку(вони, очевидно, були приголомшені виглядом чудіка, що спав у двох футболках - одна з яких була натягнута на ноги - але хай би самі спробували поспати в одних лише шортах в таку холоднющу ніч :)), мені довелося покинути затишну лавочку при річці Сола. Зробив зарядку для покращення тонусу м'язів (чим знову подивував "спортсменів" - не кожен день побачиш бомжа, який робить зарядку :)), вмився мінералкою, видобув велосипед з схованки і вирушив на пошуки найближчого супермаркету для поповнення запасів. Місто ще спало (за вийнятком вищезгаданих легкоатлетів :)), отже всі крамнички/бари в центрі були закриті. Тоді я вирішив обмежитися оглядинами місцевих цікавинок і пом'ятими круасанами, які вночі значно покращили мій сон - оскільки були чи не єдиною м'якою річчю в моєму рюкзаку, що слугував мені за подушку.

Насолоджуючись тишиною і спокоєм на вуличках вранішнього міста, я проїхався Головною площею, покрутився біля цікавих церковних споруд, промчав по вузенькому мосту через Солу, вишкрябся до замку Освенцімських Княжат, зустрів братів по духу :), наклацав купу фотографій і намотав десь близько 20 км. Місто прокидалося і вулички поступово заповнювалися звичними звуками недільної млявості. Жителі Освенціма сонно чалапали на ранкову месу, двірники чепурили вулиці, крамарі відчиняли магазинчики, в кав'ярнях розставляли стільці і поїли гарячою кавою нічних сторожів, дороги наповнювалися автівками і рейсовими автобусами. Згадавши про автобуси і туристів, я вирішив поквапитися з відвідуванням концтаборів і вирушив до Birkenau. Про відвідування концтаборів я вже розповів в другій частині розповіді, отож тут дозволю собі лише декілька порад:
1)в великий концтабір(той що в селі Brzezinka) треба їхати зранку, поки немає напливу туристів оскільки це місце можна відчути тільки на самоті, без калякання гідів і клацання фотоапаратів.
2)в музей Birkenau(той,що на вулицях S.Leszczynskiej і Legionow) я б радив їхати якраз тоді коли є багато туристів - не так моторошно і пояснення гідів дуже цікаво послухати.

Отже, відвідавши концтабори, я поснідав в одному з ресторанчиків для туристів, закупився водою і батончиками на одній з автозаправок і вирушив в дорогу по одній з доріг :). А точніше - по трасі №44 на містечко Zator. День видався більш спекотним, ніж попередній, але дорога здебільшого спадала додолу, тому до Затору я дістався без особливо негативних вражень, хоча і без прохолодного вітерця чи супроводжучої тіні - сонце наближалося до зеніту, а як відомо "тіні зникають опівдні" ;).

Місто Папи, край мертвих їжаків, купання в Скаві


Цікавого в Заторі виявилося небагато, тому я зробив невеличкий перепочинок в центрі міста біля костьолу і замку. Сидячи в тіньку, попиваючи пепсі я вирішував куди далі їхати. Справа в тому, що з Затору можна було їхати просто на Краків тією ж трасою №44 і при цьому заглянути в Скавіну (де я вже якось був з Даринкою - правда тоді було мокро і похмуро, тому містечка ми дуже не роздивилися, хіба що побавилися в міському парку). А можна було звернути на трасу №28 до Вадовіц, звідки на трасу №52 до Кальварії Зебржидовської і аж тоді до Кракова (тобто зробити гак в 40-50 км і побачити два нових міста). Перемогла цікавість і я вирушив в сторону Вадовіц.

Маленьке містечко Wadowice було б таке ж звичайне як і всі інші, якби не одна важлива особливість - в цьому містечку народився і виріс Папа Римський Іоанн Павло ІІ (він же Карол Войтила). Не зважаючи на біблійну заповідь №2, поляки і численні туристи зробили це місто своєрідною меккою. Кожен закуток тут говорить про Папу. На будинках написи про вірність навіки, на крамничках - назви, пов'язані з Папою, до будинку, де жили його батьки стоїть довжелезна черга, костьол біля будинку теж повен паломників, центр міста названий не Rynek Glowny, а Plac Jana Pawla II :), і так далі. Оскільки саме надходив час обіду, я вирішив припнути ровер і прогулятися містом. До будинку Войтилів та костьолу я не попав, бо не було бажання стояти в чергах, але трішки пофотографував і відпочив душею бродячи по тінистих вуличках Вадовіц. Далі, нашвидкоруч перекусивши в місцевій піццерії (всі інші бари були зайняті туристами), я рвонув в напрямку Кракова по трасі №52. Дорога почалася гарно (від центру веде крутий спуск по вулиці Львівській, ~50км/год), проте досить скоро перейшла в нудний і довгий підйом(~5км/год)).

Перспектива сунутися вгору під палючим сонцем вкрай зламала моє бажання рухатися далі, аж раптом вулиця Львівська плавно перейшла в вулицю Конституції 3 Травня і вийшла на міст через Скаву. Справжня гірська річка з порогами, прохолодною водичкою і кам'янистим дном видалася мені благословенням, тому ровер швидко розложився в тіньочку, мокрий від поту одяг полетів сушитися на гарячий щебінь а я шубовстнув в воду... Ну, можливо, "шубовстнув" надто голосно сказано - насправді максимальна глибина річки виявилася трошки вище колін :) Відчуваючи себе Гулівером, я побродив трохи під мостом, оскільки там виявилося найглибше і найприємніше - міст кидав прохолодну тінь, вода вирувала на порогах і - найголовніше - мене вже не було видно людям з мосту :) Тут же, під мостом, я виявив цікавий напис, на який попередньо не звернув уваги - висновком санепідемстанції купання в річці Скава строго заборонялося. На це, правда, крім немісцевого мене, не звертали жодної уваги ще декілька десятків відпочиваючих міщан, котрі розташувалися на пляжі в 20 метрах нижче за течією. Я спочатку було стривожився з приводу поважного оголошення, але після того, як не зауважив жодних видимих наслідків купання у поляків, спокійно собі поплескався, пофотографував річку, зволожив шини Unibike'у, намочив футболку, перевдягнувся і сповнений сил продовжив дорогу.
Оскільки розваг під час виснажливого шкрябання нагору небагато, то я продовжив дивну лічбу, яку почав ще першого дня подорожі - кількість мертвих іжаків, чиї тільця часто-густо зустрічалися на узбіччях польських доріг. Чи то був саме сезон полювання автомобілями на їжачків, чи початок великої міграції колючих друзів на господарські садки, але я нарахував за два дні подорожі більше 50 тушок. Це може і виглядає мало в порівнянні з краєм мертвих ластівок біля Лодзя (де минулого літа я нарахував більше 70 збитих автомобілями ластівок - і це на ділянці дороги довжиною ~5км!!), але все одно гнітюче якось - приємні ж такі тваринки ці їжачки..

Отак от мляво сунучись на першій передачі і подумки клянучи трасу №52, яка і не думала спускатися додолу, я доїхав до містечка на горі, центр якого знаходиться мало не на хмарах - Кальварії Зебржидовської.

Місто в хмарах, святиня Зебржидівськой Кальварії, далека дорога додому

Центр Кальварії Зебржидівської маленький і цікавий лише тим, що всі дороги з нього ведуть донизу. Кумедно так - сидіти на лавці в центральному парку і бачити тільки небо на обрії усіх прилеглих доріг. Передчуваючи насолоду від спуску, я навіть мало не перехотів їхати дивитися на Sanktuarium Pasyjno-Maryjne, але, пам'ятаючи про позитивні наслідки цікавості (див. перший день і санктуаріум в Кржешовіцах), все-таки вирушив спочатку вниз по вулиці 3-го Травня, а далі круто догори по вулиці Костюшки (ну точно-таки дорога для звитяжців). По дорозі щиро дивувався кількості дідусів і бабусь, охочих видряпатися на гору - пояснення крилося буквально за наступним поворотом. Осяяний полуденним сонечком, оточений буйною липневою зеленню, пе реповнений групами паломників розкинувся санктуаріум. Вражаючий розмірами і архітерктурними формами, з неповторним "піднебесним" видом на околиці Кальварії, оригінальними статуями-святими при вході та приголомшливим внутрішнім оформленням - це безумовно один з найцікавіших ритуальних закладів, з тих що мені доводилося бачити. В якості відпочинку трішки побродив околицями, пофотографував і ліниво поспостерігав за прочанами. Аж раптом, ледь замешкавшись на брамі, жмурячись від сонця і оглядаючи фасад костьолу, до подвір'я ввійшла Вона - дитя білого сонця і випаленої землі, піщаних дюн і соковитих оаз. Побачити серед престарілих, пом'ятих та пітних європейців цю темношкіру красуню було справжнім дивом. Я мимоволі замилувався її граціозними, ледь незграбними рухами, вишуканою простотою вбрання та дівочою красою. Я к марево спекотного дня, вона зникла в глибинах костьолу, а я вирішив продовжити подорож.

Дорога назад до Кальварії була надзвичайно приємною, як і дорога з Кальварії по трасі №52. Адже, після довгих і виснажливих підйомів завжди слідують веселі і швидкісні спуски. Нових рекордів цього разу поставити не вдалося, оскільки рух на трасі був пожвавлений. Тому я просто насолодився тривалим спуском, зупинився щоб сфотографувати санктуаріум з відстані і неквапливо рухався в сторону Кракова. Дорога повернула таким чином, що сонце тепер світило позаду мене, і це значно збільшувало задоволення від їзди. Кілометри спливали один за другим без особливих вражень (хіба що стожари і подальша лічба іжаків). Краків, I'm comming :)

Важкий підйом, рекордна швидкість, золотий Краків

Окрилений постійними спусками, я вже плекав надії про безпроблемне повернення д одому, аж раптом Краків вирішив серйозно помститися мені за те, що я два дні шлявся бозна-де :) - попереду намалювався серйозний підйом. Перші 2 кілометри я ще якось подолав в сідлі, а решту 5км довелося сунути пішки. Такого навіть на під'їзді до Кальварії не було.. За підйомом підйом.. Задачу ускладнювало ще й те, що траса злилася з магістраллю Е77 і перетворилася на трьохсмугове шоссе з шаленним рухом. Тому доводилося обережно сунути узбіччям і вступатися всіляким вантажівкам, що натужно перли догори. Сціпивши зуби, я вперто шкрябався на гору, мріючи про момент, коли я буду переможно спукатися з гори. Але знову після короткого перепочинку (100-200 метрів

рівної дороги) починався підйом. Останній горб вже було вкрай вбив в мені бажання рухатися будь-куди, але раптом дорога рвучко покотилася донизу! Перевівши подих і помилувавшись вид ом переможеного міста під ногами, я скочив у сідло і дав волю емоціям - на заздрість водіям автівок, що саме стояли в корку, я безперешкодно мчав по узбіччю з шаленною швидкістю - 45, 50, 53, 55, потім невеличкий підйом - 45, 50, 55, кінець останньої передачі десь на 58, далі 60, 61, 62, 63, 63, 62, 63, і ось - 63.8 км/год!!! Можливо було б навіть більше, але на шляху замаячив світлофор (перехрестя Закопянської і Кампельової), тому довелося зупинитися на досягнутому.

Далі на шляху довелося перемогти декілька незначних підйомів по вулиці Закопянській і ось, при виїзді на міст Пілсудського я отримав справжній подарунок від Кракова - позолотою вечірніх променів сонця розмалювана набережна, річка, будинки, машини, люди... Краса неймовірна, знімки навіть на 10% не передають краси того моменту. Безмежно задоволений, а також безмежно втомлений я дістався додому, пофотографував ще на пам'ять свою мокру і просолену футболку і щасливий завалився спати. Вихідні вдалися!

Фотографії з поїздки - тут.

P.S.Десь аж за тиждень від співробітниці Марисі дізнався, що втратив при відвідуванні Кальварії - виявляється там далі в лісах є збудована копія дороги Христа на Голгофу. Кожного року на великі релігійні свята там розігрується дійство - хтось з віруючих зголошується нести хрест на гору, імітуються біблійні події і тд. Місце було спеціально збудоване якимось багатим поляком, котрий ніби-то мав видіння. Тепер ця місцина вважається однією зі святинь малопольського воєводства і всієї Польщі.

Немає коментарів: