Косметичні роботи

Наврочив, як то кажуть. Тільки недавно вихвалявся тим, що ровер пробіг >2000км без жодної дзюри в шинах. І от, вертаюся я собі спокійно з роботи в п'ятницю, дивлюся на річку, думаю про вечерю, ліниво покручую педалі.. Аж раптом зауважую що їхати стало неабияк жорстко. Хм, що ж таке? Ага, колесо заднє спустило - їду на ободі. Ну добре, що вже недалеко від дому - прогулялися собі з ровером пішки десь біля 3км.

Зняв вдома колесо, розбортував, вийняв шину - а там отаке-от неподобство. І в покришці стирчить шкалка з пляшкового скла. Ех, братія, що товче пляшки на велодоріжках - десь би вам щось прищемити з такого приводу..

Заклеїв колесо самоклейкою латкою Author, помив ровер під душем(користуючись нагодою ;)), ретельно протер всі зірочки, ланцюг і напшикав щедро спреєм (закінчився вже якраз). "Нет худа без добра", правда ж? :)

Читати далі

Велоподорож Краків-Освенцім.День перший.

Почну, мабуть, з рекордів: 64км/год! 130км за один день!! 240км за два дні!!! А також - клаштор під хмарами, місто Яніни, родич Капітошки, маленьке диво в Auschwitz Bikernau, містечко Папи, блакитний кар'єр, мій "сон літньої ночі", край мертвих їжаків та інше. Вражень і фотографій стільки, що просто я змушений розділити розповідь на три частини: перший день, музей в Освенцімі, другий день.

Маршрут і "технічні" деталі подорожі - тут.

Початок подорожі

Незважаючи на те, що в п'ятницю ми собі до 3 ночі погомоніли з Юлею по скайпу, рівно в 9-тій ранку я вже був на ногах. Ще б пак - стільки кілометрів попереду! Треба ж гарно підготуватися, все взяти, нічого не забутися. Збігав швиденько в магазин за водою і пепсі (завжди беру з собою пепсі - допомагає закріпити позитивні спогади в подорожі - чому? скоро в новій рубриці "Мурахи в голові" :)). Склав все найнеобхідніше до наплечника, перевірив погоду за вікном(прохолодно - те, що треба), протер ланцюг (бо звечора напшикав його спреєм), завантажив музику чистого руху в плеєр(90th Techno+дещо з AC/DC) і натягнув на носа свої моднячі окуляри на резинках :). Вперед!

Прохолодний вітерець, ласкаве сонечко, обмаль велосипедистів на доріжці при Віслі - гарний початок подорожі, еге ж? Маршрут по Кракову тим разом був надзвичайно приємним - попід Вавелем, біля парку Йордана і серед студентських гуртожитків AGH(студентки, абітурієнтки.. ех, життя вдалося!). Наробив фоток в Броновіцах(там, де новобудови і розв'язки транспортні), пооглядав трохи витвори китайського мотопрому на подвір'ї одного з магазинів і рушив далі - на трасу №79. Прямо над шосе, біля стрільбища, ще декілька місяців тому було затишне кафу і газова заправка. Тепер - порожньо. Все що залишося - одинока гойдалка. Згадавши дитинство, вирішив трохи погойдатися. Так як в дитинстві - з закиданням голови в синє-синє небо, з вгадуванням кумедних фігур в пухнастих хмаринках, з почуттям безмежного захоплення від підйомів і певного остраху від спусків..

Дорога з Кракова була прекрасна. Вітер в спину, спуски середньої складності і великі дорожні розв'язки. "Добре, що я вертатимуся іншою трасою" - тішився собі подумки - "не доведеться потім під гору сунутися!"(про те, як наївно я помилявся - читайте в "Другому дні" ;)). Призвичаївшись до руху по швидкісному шосе, я впевнено просувався до першого пункту подорожі - Кржешовіц. По дорозі, в селі Zabierzow зустрів отакий от нехитрий, але досить симпатичний бізнес, сфоткав сільську церкву і місцеві краєвиди. Далі проїхався біля села зі змішною назвою (цікаво було б дізнатися історію такої "Нєлєпіци" :)), зробив фотку герою дня і в'їхав в Кржешовіце.

Кржешовіце (Krzeszowice)

Ще з карти це містечко обіцяло бути цікавою зупинкою. І справді - стільки цікавих об'єктів - два палаци Потоцьких, давній товарний склад, купу стародавніх будинків і декілька капличок. Отож, відклавши на "потім" об'єкти з інтригуючого вказівника, я вирушив в центральний парк. Пречудове місце - фактично продовження головної площі (Ринку), яке в свою чергу переростає в територію для прогулянок біля палацу. Здивувала архітектура містечка, міська церква, потічок через місто і відмінності між старим і новим палацами Потоцьких. Останнє пояснюється досить просто - старий палац тепер є Міською Радою, тому і відреставрований, і утримується в більш-менш охайному вигляді. Новий же палац, всупереч логіці, так і залишився в стані, якому його, мабуть, полишили ще "совєти". Звідси висновок - щоб будівля не руйнувалася - віддати її міській раді :), ну або шукати грошики в населення, як на відновлення Вавелю. Видряпавшись нагору, на галявину перед новим палацом, я собі зручно прилаштувався в тіні оточуючих її дерев і насолодився своїми фірмовими канапками. Хоча, як і підозрював ще вдома, двох канапок для такого імпозантного мужчини виявилося-таки замало :) А що може бути кращим додатком до канапок "а-la Makarchuk" в обідню і досить спекотну пору? Звісно ж, морозиво! Тому довелося спускатися в місто попри закинуті конюшні, де я знайшов місцину, в якій стверджують, що торгують морозивом вже 20 років. І по прийнятних цінах, мушу зазначити. Ось така от краса дісталася мені всього за 5.40зл.

Отже, впоравшись з морозивом, я вирушив на оглядини старого товарного складу.. Гм.. ну старі хати, ну старий паровоз, що там такого цікавого.. Сам не знаю чого вони то на карті відзначили.. Проте на всякий випадок пофоткав то :). Зустрів в заковулках кумедного сторожа, який настільки розлінився на казенному утриманні, що навіть гарчанням мене не вшанував (а може в нього вихідний був :))? І вже при самому виїзді зі складів побачив великого, страшного і блискучого на сонці монстра- увага!!! - Містер ДОМІНАТОР!!! - прикольна назва для такої миролюбивої машини як комбайн :) Хоча на трасі він звичайно домінатор - півтори полоси - ледве об'їхав схожий пізніше на трасі :). Вже збираючись прощатися з містом і їхати на шосе №79, я згадав про клаштор і cанктуаріум(нічого я не вживаю, то слово таке :)) за містом. 8км в сторону гір, гарантовані круті підйоми... Чи воно мені треба? З іншого боку, я ще не був впевний в тому, що добре налаштував спідометр, а тут якраз вказана точна відстань до об'єктів.. Цікавість переборола лінь і я вирушив назустріч своїм першим рекордам!

Czerna-Paczoltowice

Дорога поволі стелилася донизу, обіцяючи круті підйоми і першу(або й "пішу") передачу. Але зрештою для того і існують маршрути, щоб з них з'їжджати, чи не так? Проїхався біля вапняної копальні, квітучої хатинки, дав мандручій пішки дівчині надію на пошуки найближчого кафе через всього лишень 2км підйомів :) і спустився врешті-решт до дива з див - гірсього потічку. Незвичайним його робили сонечко в зеніті, майже крижана вода і його нестримне веселе сюрчання - такий собі заряд оптимізму на весь день. Напевно якийсь родич Капітошки :) Підйоми, всупереч сподіванням, подолалися на 1-3 та 1-4 передачах, тобто досить швидко і порівняно легко. А по дорозі ще й пофотографував хатинку Хагріда, роверові стежки і суперінформативний вказівник. Однак при самому під'їзді до клаштору дорога рвучко розділилася на дві крайності - одна стрімко кинулася додолу, а друга так само бадьоро чкурнула догори. Прекрасний привід трохи прогулятися і дати роверу перепочити. Видряпавшись-таки на гору, я виявив, що це не простий клаштор(а клаштор Кармелітів Босих :) ) - а якесь особливе місце для паломників, яких було на декілька автобусів, причому багато людей, судячи з маленьких кріселець і парасоль, облаштувалося тут надовго. Ну раз так, то чом би і собі не впасти на декілька хвилин в блаженну ейфорію і не потусуватися серед вірян? Сказано - зроблено. З ровером в одній руці і з фотіком в другій я впевнено і доброзичливо ніс віру в людські можливості дряпаючись зі всіма по вузькій стежині вгору :) Але оскільки нічого там нагорі такого цікавого для мене не виявилося(хіба що побачив дивний портрет Марії :)), довелося спускатися і хоч пофотографувати простори клаштору. Дуже втішений мальовничими краєвидами, я вирішив продовжити подорож. Дорога назад була справжнім благословенням, на яке заслуговує кожен, хто по ній вишкрябався :) І тут - перший рекорд! Мій Unibike Mission, очевидно пройнявшись близькістю до святинь, досягнув на спуску 60.9 км/год!!! І це ще при тому, що спуск був повен поворотів, тому доводилося стримувати друзяку а колодки гальм настільки гарно натрудилися, щоб я не в'їхав в зустрічний автобус, що були мало що не червоні. Отож, дозволивши роверу відпочити я спустився до потічку (того самого, з родини Капітошків :)) і потографував невеличкий водоспад і приклад несамовитої жаги до життя.

Далі дорога йшла донизу, що дозволило без пригод дістатися до початку села Paczoltowice, де крім картинних краєвидів і "балдіючого" пса, я набрів на одне з джерел струмочка - оформлене в формі серця і з смачнющою крижаною водою, що змусило мене вилити залишки пепсі і набрати по вінця тієї водички. Віряни сюди ще масово не дісталися (напевно через екскурсійні часові рамки), тож можна було собі спокійно відпочити і побалакати з дядечком, який тут відпочивав разом з своєю внучкою і сином. Вони теж з екскурсії, але вирвалися собі самі на прогулянку. Мала така кумедна - все крутилася, підспівувала і пританцьовувала навколо джерела і потічка. З сином ми домовилися лізти вище і пофографувати(я)/познімати на камеру(він) вигляд потічка згори. Тільки от я забув запитатися їхній мейл, щоб вислати фотки - згадав, коли повертався і їх там вже не було :(

Далі спуск закінчився і почався підйом до Paczoltowice - села яке славиться отаким ось зеленим болотом, старою церквою і гольф-клубом. Трохи розчарований тим, що заради таких визначних місць довелося мучити ровер підйомом на першій передачі, я повністю надолужив все під час спуску - 61.03 км/год!!! І знову вітер заспівав в вухах, ровер рвонувся в політ, а я з блаженним виразом на обличчі слідкував за спідометром.. 59..60.. нахилився низько над кермом, зменшуючи опір повітрю - ура!! 61,03!!! Viva Paczoltowice! Тепер тільки вперед! Вперед по шосе №79.

Купання в кар'єрі, маленький Краків і місто Яніни

Наступним пунктом в моїй подорожі виявилося місто Trzebinia, при самому в'їзді в яке я виявив надзвичайно дешеву п'янку :) Містечко промислове, побудоване довкола декількох гірничодобувних закладів, цементного заводу і якоїсь рафінерії. Не знайовши нічого цікавого на мапі міста, я вирушив просто до колишнього глиняного кар'єру, а тепер міського ставка Balaton. По дорозі прорахувався з поворотом і довелося сунути через напівгнилий міст через колію - зрештою над Віслою і по страшніших мостах ходив, то чому б і ні :) Правда мало-таки не отримав повні штани адреналіну, коли одна дошка все тріснула під ногою - тому довелося збавити темп і вже за декілька хвилин я цілий і неушкоджений був біля кар'єру. Заплативши символічних 2 зл за в'їзд на територію (душевний дядько-охоронець продав мені пільговий дитячий квиток - щиро наполягаючи, що це тільки формальність), я причепив ровер до огорожі бару, залишив наплечник в барменші - і шубовсть в воду(глибина біля берега ~2.5 метри)! КРАСА!!! Водичка - благодать! Тепленька, яскраво-блакитна і просто оживляюча після куряви доріг. Поплавав трохи з трубкою та маскою, але плавати так виявилося страшно - вода мутна, дно видно так якби через брудне шкло, а на самому дні всілякі залишки техніки і будматеріалів, які залишилися з часів роботи кар'єру. Плюс до того, в такій воді немає чіткого відчуття глибини - кругом так світло, що тяжко розрахувати час і відстань підйому. Тому продовжив тішитися водичкою без заглядування на ті страховиська на глибині - так спокійніше :) Трохи обсохнув на березі, дивлячись як хлопчиська віртуозно і безстрашно пірнають з берега, і, перекусивши запіканками в барі(у вдячність за те, що потримали мій наплечник), поїхав далі.

А далі було відчуття певного дежавю. Містечно Chrzanow, яке трапилося по дорозі щось дуже нагадувало. В якомусь сні, чи відривку спогадів я вже таке бачив. Точно - це ж практично ті ж самі місця, які я фоткав стареньким Олімпусом під час першого приїзду в Польщу два роки тому. Тоді все було таким дивним і незвичайним. Так і тут - старовинні ліхтарі, замкоподібна церква, вузенькі тихі вулички і охайний міський парк. Так схоже.. З тією лишень різницею, що два роки тому то був Краків, а тепер - це маленьке місто. Затримуватись надовше перехотілося, як тільки побачив рекламу готелю в стилі "Хостел" :). Тому, затоварившись водою і батончиками Lion в супермаркеті, який дуже нагадував Jubilat в Кракові, я лишив спогади бабусям в парку і чкурнув до міста Яніни.

Офіційно місто називається Libiaz, але справедливіше було б назвати його Яніновом чи Яніною. Більшість в цьому місті назване в честь шахти "Яніна". Ресторан, школа, стадіон, кінотеатр, міський басейн, готель.. Довершує картину сама Яніна з качками в басейні :) Прикидуючи, скільки жінок і дівчат носять тут ім'я Яніна, я поспішив вирватися з Яніно-раю і вдихнути свіжого повітря над річкою Przemsza, дорога до якої пролягала через Chelmek - cпальне містечко в лісах. Де продукують вироби зі шкіри і міський парк поєднують з високовольтними лініями. Воно і правильно - навіщо марно під парк ліси навколишні рубати, коли можна все одним махом організувати - і парк, і електроенергію, і місцевих людей-Ікс :)

Освенцім вечірній, місце для ночівлі, підсумки за день

Трохи звернувши з траси №79 (для того щоб побачити високовольтне містечко Chelmek :) ) і проїхавши повз підозрілі земляні(?) насипи в селі Bierun, я прибув до Освенціму рівно в 21:15 по трасі №44. Поволі запалювалися ліхтарі, світлофори ліниво блимали жовтим світлом, і саме місто, здається, неквапливо поринало в спокійний сон. Звірившись по карті, я проїхався довкола музеїв, щоб намітити завтрашній маршрут і освоїтися в місті. Після чого поїхав до центру. І тут на мене чекав сюрприз. Освенцім, виявляється, надзвичайно гарне місто. Замок Освенцімських княжат, купа церков, велика міська площа, старовинні заковулки і вулички, парки понад річкою, симпатичні квіткові магазинчики і модні бутіки.. Словом, центр міста абсолютно випадає з загальної картини скорботи.

Вертаючись до нагальних потреб, зайнявся пошуками місця для ночівлі. Оскільки пообіцяв Юлі, що спробую(ключове слово!) переночувати в хостелі,я проїхався по місцевих готелях. Ціна в 150зл за ніч мене остаточно переконала в тому, що треба ближче познайомитися з містом. А що ж більше зближує з містом, як ніч, проведена разом? Плюс цікаво було б відчути, що значить свобода в повному розумінні цього слова :)

До вибору місця ночівлі я підійшов серйозно - склав список вимог, які мали б бути задоволеними хоча б на 80% :
1)спати не на землі (зважаючи на рясну росу, досить твереза вимога)
2)недалеко від центру (тільки без пафосу, як то кажуть :) )
3)наявність освітлення (щоб, ідучи вночі до пункту 5), не заблудитися)
4)паркінг недалеко від місця ночівлі (не прив'язувати ж ровер до себе)
5)наявність в зоні досяжності санітарних об'єктів
6)бажано близькість озера чи річки(щоб насолодитися релаксуючим плюскотом хвиль)

Озброївшись таким списком, я з'їздив до озера Kruki, на якому планував знайти лавочки або шезлонги. Натомість, знайшовши вивіску про те, що озеро належить підприємству Firma Chemiczna DWORY S.A., я вирішив не давати крокодилам-мутантам жодного шансу. Щоправда, я бачив туристів з трейлером, чиї веселі і п'яні крики розносилися над зловіщою темною гладдю озера, але ми ж всі знаємо, що стається з туристами в трейлерах, правда ж? (а хто не знає - дивіться фільм - The Hills Have Eyes або серію фільмів про Джейсона :) )

Зважаючи на пункти 2), 3) та 4), і відкинувши зайві амбіції щодо пункту 5), я подався назад до центру - в парк при річці. Ідеальне місце. Закинута велосипедна доріжка, паралельно їй метрів за 5 проходить освітлена пішохідна зона, з другого боку протікає річка, є огорожа, до якої можна почепити ровер, і головне - практично безлюдна місцина! Трохи покрутився кругами, вибираючи вдалу лавку і примостився на ніч. Ровер розмістився неподалік. Яка ж то краса лежати на лавці теплим літнім вечором, мрійливо рахувати зірки в небі, відганяти надоїдливих комах і намагатися заснути, коли ці кляті бруски впираються в спину, вечір починає холоднішати і тебе час від часу будять крики підліткав, що повертаються з нічних тусовок. Але напевно і це треба спробувати :) Тішучись тим, що за день вдалося побити ще один свій рекорд - відстань в 130,1 км, і намагаючись "мислити позитивно", я і увійшов в другий день подорожі.

Продовження буде…

Повний фотозвіт з додатковою інформацією - тут.

Читати далі

Обновка для Unibike Mission

Нарешті, після 4-х місяців активної їзди, мій Unibike Mission дочекався-таки подарунку - велосипедного комп'ютера чи, як кажуть поляки, лічніка. Тим разом я вирішив не напружуватися з allegro, а просто поїхав в магазинчик, де брав ровер(і де його "сервісую") і купив. В принципі, можна було б купити і дешевше, але, по-перше, я його потребую на завтра - на довгий виїзд в Освенцім, і, по-друге, якось приємніше купувати деякі речі на місці. Особливо в тому магазинчику. Дивіться самі - за 56зл (ціна лічніка) я отримав не тільки коробку з девайсом, але й поспілкувався з сервіс-меном, перевірив тиск в шинах (був 1.4 треба 3.5), докачав колеса, перевірив заднє колесо на предмет викривлень (з'явилися певні підозри після поїздки на Сломніки-Прошовіце) і направив гальма. От де він - неповторний шарм живого і душевного спілкування з продавцем в маленькому магазині. Такого ніколи не відчуєш в супермаркетах типу GoSport чи InterSport. І тим більше не зможеш поговорити про свої поїздки, історію ровера і прикольні історії з менеджером в великому "склєпі".

Є і ще одна причина, чому ровер дістає подарунок - згідно з моїми приблизними підрахунками, я на ньому безпроблемно відмотав вже понад 2 тис.км. Нагадаю, що за цей же час на попередньому Kross Hexagon V2 я вже мав замінене заднє колесо, поміняні "ложиська" (підшипники українською, як підказав пан SHUM з мотофоруму) в корбі на машинні, 3 рази пробиті колеса і як результат нову шину. От вам і різниця в ціні нового роверу в 100усд. Mission ще й до всього має алюмінієву раму. Ну але не було б Кросса, не мав би зараз з чим порівнювати, еге ж ?

Ще одна поважна причина для подарунку - витривалість і безвідмовність ровера. Возити Даринку на кріселку (16+5=21кг додатково)? Будь-ласка. Їздити в зливу і по калюжах і нормально при цьому гальмувати? Без проблем(нагадаю собі, що Кросс при таких умовах взагалі гальмувати відмовлявся). Погоцати по гористій місцевості? Це взагалі за милу душу :). Щоб ця причина не перегукувалася з попередньою, додам, що Unibike'у дістається трохи більше ніж в свій час Кросу. Не те, щоби я спеціально його навантажував, але якось само собою так виходить.

Підсумовуючи: дивлячись в найближче майбутнє(так, я про Освенцім і 200-250км за два дні %)) з великими надіями на твою безвідмовну, швидку і надійну роботу - дякую тобі, мій Unibike Mission, і вперед, до нових горизонтів!

Мало не забув - тут лінк на подарунок :)

Читати далі

Автоподорожі в Туреччині

Користуючись безсонням :), розповім про свої автопригоди в Турції.

Отож, просидівши декілька днів в готелі та понудившись трохи на морі, вирішено було брати машину на прокат і їхати обдивлятися якісь місцеві цікавинки. Оскільки готель наш був в 10 км від міста Сіде і в 55км від Аланьї, то сімейною нарадою було вирішено з'їздити саме туди.

Першого дня взяли Рено "Симбол" (в них чомусь "Кліо" називається). Машина в класному стані, 1.4л, наїздила заледве 12тис.км., м'ягка підвіска, троxи нечітке включення передач, робочий кондиціонер (що дуже важливо, з огляду на місцевий клімат :)). Спочатку вибралися до найближчого міста - Сіде. Побували в античному амфітеатрі, походили старим зруйнованим містом, базарчиком і звичайно ж покупалися на міському пляжі - кам'янистому, зате дуже цікавому для дайвінгу (на відстані 10м від берега починаються всілякі підводні нори, розлами в дні, зграї рибок і морських їжаків).
Далі трохи повозилися в сторону Манавгату (гірська річка і одноіменне місто). Попалися під радар на шосе (про це нижче). І цілі-здорові повернулися до готелю. Оскільки машина бралася на 24 години, то я ще зранку наступного дня трохи поганяв по сільській місцевості.

Наступного разу брали машину вже перед самісіньким від'їздом. "Симбола" не було, довелося брати Фіат "Албеа". Здається, теж 1.4л, набігав ~56 тис.км., кондиціонер працював тільки в режимі "max" (і дуже харив шумом), машина жорсткіша за "Симбол" - зате набагато чіткіше включалися передачі. Бензину жере десь так само як і Рено - на ~250км вистачило 15л заправитися - і ще й лишилося для наступних клієнтів (оціночно на 70км). Цього разу їздили далі - а саме до Аланьї - піратського міста. Попри бабанові плантації, живописні тунелі і прямо понад берегом моря. Заїхали аж на саму гору - до залишків оборонних фортець і старої мечеті. Покрутившись серед купи автобусів з туристами, виїхали на міський пляж. Дно тут ще цікавіше - якби після якогось землетрусу. Суцільні розломи, плити і кавалки породи. Отримавши (і проігнорувавши) штраф за парковку в прибережній зоні повернулися в Сіде, де пофоткали храм Аполона і вечірню гавань. Після шопінгу на місцевому базарчику (виторгуватися можна по-страшному) повернулися в готель. Ну і знову ж, наступного ранку я ще трохи полякав корів на сільських дорогах - поїздив в напрямку гір.

Тепер про цікаві і не дуже деталі.
1)Бензин. Страшно дорогий. Коштує в районі 2-3 долари за літр. Тому і машини в прокатах зазвичай економ-класу. Ми двічі заправлялися на 45усд. Краще мати при собі ліри, інакше суму в 45лір турки хитро переводять в 42-45усд (а фактично мало б бути 30-35)

2)"Менти". Зовсім не страшні (принаймі для туристів). Зате хитрі. В перший день нас злапали радаром на шосе - перевищення швидкості на 20км/год. І це при тому, що ми їхали найповільніше зі всіх на трасі. Обмеження швидкості на шосе - 90км/год, в містах - 50км/год. Радар працює надзвичайно хитро(це мені вже потім водій екскурсійного автобуса розповів) - навпроти руху на узбіччі ставлять машину (зі слів турка найчастіше білі Рено "Симбол" або ті ж "Албеа"), в якій сидить "мент" з радаром. Ніяких знаків зазвичай при цьому не вішають. Далі він по рації передає на пост, який знаходиться на 400-500 м далі, які машини перевищили швидкість - і вже там їх (і нас :)) пиняє мент з палкою. Зупиняють одразу багато машин, тому можна спокійно потихеньку "змиватися" (досвідчені турки так і робили). Ми пішли розбиратися в чому справа - і як туристам нам зробили перший раз поблажку. Тому той факт, що за кермом їхав я, а права були тільки в Юлі залишився нашою маленькою таємницею ;)

3)Агентства прокату машин. В готелях найдорожче, дешевше в великих мережах агентств, ну і найдешевше в якихось маленьких фірмочках(але машини більше побиті). Ми вибрали другий варіант. При цьому: прокат авто типу Рено "Симбол" винесе ~45усд за добу (24 години). Треба було лишень прослідкувати, щоб оформили повне КАСКО+доставили дитяче кріселко, мати при собі права (наші укр.підходять там протягом 30 днів) і сказати їм номер кімнати в готелі. Оскільки я прав не маю, то брали на Юлині. На те, що їздив потім на машині я, прокатчики навіть не нічого не питалися. Вертати машину можна потім або їм безпосередньо, або просто лишивши ключі в готелі на рецепції - самі прийдуть і заберуть. Тепер увага - НІЯКИХ ПАСПОРТІВ І ДОКУМЕНТІВ ЛИШАТИ ЇМ НЕПОТРІБНО!!!

4)Дороги. Дороги класні. Принаймі в курортних зонах. В Анталії теж нормальні. І в горах без вибоїн. Тип асфальту - те що в ColinMcRae називається DumpTarmac :). Правда в старих частинах міст поширені вузенькі вулички, де ледве протискуєшся між людьми, зустрічними машинами і автобусами. Після їзди в Аланьї між автобусами під гору (кут нахилу ~30%) з крутими віражами починаєш по-новому дивитися на переваги невеличкого автомобіля.

5)Водії. Їздять турки жахливо. Те, що вони ігнорують вмикання поворотів при перестроюванні з полоси на полосу - це дитячі забавки, а от коли їдуть спокійно на червноне світло (ще й сигналять ззаду тобі, якщо ти раптом надумав все-таки зупинитися :) ) чи коли обганяють в повороті по зустрічній смузі(при цьому дико сигналячи - щоб за поворотом ті, хто їдуть на них почули і вступилися :)) - то вже трохи починає втомлювати. Перевищення швидкості - теж "пустощі". Якби не "лежачі поліцейські" (яких в містах через кожні 300м понакладали), то там би ніхто 50км/год і не їздив. А так хоч не встигають розганятися :). На шосе стабільно 120-130(при обмеженні в 90). Коротше кажучи, ризиковий народ.. А може, вони просто мають багаторазові знижки в міліції? Навіть не буду говорити про різних "мотопедерів" і роверистів, які так і просяться під колеса.

6)Машини. Дуже багато скутерів, мотоциклів, малолітражок і машин економ-класу - ну це і не дивно враховуючи ціни на бензин. Надзвичайно поширені Рено (Симбол, Кліо), Пежо(206,306) і Фіати. При чому, серед кольорів машин переважає білий - напевно специфікою клімату зумовлено.. Якихось цікавих машин бачив небагато - хіба що одного мустанга, старенького, але класного Dodge і якесь феррарі (зачохлене, тому не можу сказати, яке точно). На жаль, не всі ризикнув сфотографувати - турки не люблять, коли їх без дозволу знімають.

Загалом враження від автопоїздок по Турції позитивні. Дороги гарні, "менти" на кожному кроці не стоять, краєвиди чудові, море кругом - де хочеш (вірніше, де нема готелів :)) став і одразу ж в теплу водичку, а потім далі собі їдеш.

Фотоальбом з автоподорожі - тут.
Ну а тут - просто фотки з відпочинку (не тільки з авто).

Читати далі

Нові навушники, або як я став жертвою піратів

Вирішив змінити свої навушники. По-перше, став сильно докучати вітер в моїх "таблетках" Sennheiser mx450, по друге, підбивали до такого кроку приємні спогади про звучання рідних слухавок від плеєра, які я рік тому мав необережність розтоптати, ну і по-третє, в теперішніх "таблетках" відірвався контакт в правому вусі :)

З вимогами до нових я вже давно визначився:

1)мусять бути "гелевими", як ті перші від Sansa
2)хороша звукоїзоляція
3)класні баси (щоб на вуха не давили, але було їх відчутно)
4)Sennheiser

Якраз перед своїми роздумами прочитав хорошу статтю на thg.ru і вирішив, що sennheiser cx300 ідеально мене влаштують. З тим і вирушив на аллегро. І тут мене чекав сюрприз - в порівнянні вказувалася ціна в 40усд, а в пропозиціях ціла купа варіантів до 30 усд! З доставкою! "Ляпота"? Та де там - читаючи форуми та обговорення моделі, виявив один з рецептів "економічного дива Сходу" :).. Підприємливі китайці виявляється вже і навушники підробляють.. Дожилися :)

Зваживши, що через інет не вдасться розпізнати автентичність придбаних навіть за 50усд слухавок, я вирішив проблему просто - поїхав в MediaMarkt і купив їх там. Звук одразу ж приємно здивував! Багато пісень я ніби заново почув. Баси потужні, але не "довблячі", звук м'який, але не "замилений", трішки різкуваті високі частоти - але то вилікувалося еквалайзером.. Прокладки підійшли середні, міні-джек L-образний, що дуже вигідно при їзді на ровері - бо плеєр тримаю на поясі, до того ж легко вдягаються і тяжко вириваються з вух :)

Словом, хоч і залишився осад на душі від ціни, навушники виявилися на висоті! Ціна? Не скажу, щоб Юля потім додому впустила ;) Пірати, курча мать.. :)

Читати далі

Спрей-чудотворець :)

Дуже не люблю коли в ровера брудний ланцюг. Очевидно, що це і зірочкам, і самому ланцюгу теж не на користь. Крім того, можна забруднити штани, їзда супроводжується неприємним скрипом... Словом, одні неприємності через той брудний ланцюг :) Ну але ж якщо він не брудний, значить і не змазаний - а отже скрип буде вірним супроводжуючим в подорожах. Саме тому я зазвичай його не тільки терпляче протирав ганчірками, паличками для вух прочищав отвори, чистив зірочки, а й навіть декілька разів мив ровер в душі (з подальшим витиранням насухо -так що споко, жодного шансу - іржі :) ).

Але всі мої зусилля зводилися нанівець вже при першій поїздці по гравійній доріжці, чи по простій парковій стежині... Змазував я ровер завжди отакою от речовиною - і саме вона, в силу своєї маслянистої структури, так приваблювала камінчики, пиляву і шматочки листя чи трави, зрізаної педалями чи ланцем.

Це реально дратувало і навіть викликало певне небажання їздити. Я почав згадувати різну інформацію з мотофорумів про мото-ланцюги і спеціальні розчини для їх чистки, але для звичайного роверового ланця вони явно не підійшли б... Та й вирішили б вони проблему рівно до першого змащування. Отже треба шукати інший шлях. Поговорив з людьми на декількох сервісах, навіть в супермаркеті менеджера понапружував - всі вказали на флакони з спецрідиною, яка :
1)очищує рухомі механізми ровера від бруду,
2)змащує там де це потрібно (тобто всередині механізму, а не ззовні),
3)дозволяє позбутися проблем з налипанням бруду - оскільки менше притягує до себе різні субстанції.

Дослухавшись до їх порад, купив і собі таку чудо рідину. 12 чи 14 злотих за маленьку баночку (для проби). Спробував вдома - краса! Наносиш спрей на ланець - і струмінь чудо-рідини змиває геть весь мазут і бруд. Спокійно можна собі все почистити, причому за наявності певних навиків можна навіть не вимаститися :) Також ця рідина корисна для механізмів гальм, перекидок.. Ну словом одна втіха.

Вдосталь напшикавшись, я дав роверу постояти, щоби весь бруд скапав, і протер гарненько ганчіркою - бо все ж таки пару крапель попали на раму. І все! і ніяких тобі проблем з витиранням 3-4 ганчірками, вовтузіння з вушними паличками і тд.

"Звукові" якості ровера явно покращилися - став їхати тихіше і не так швидко набирати пилюку на ланцюг. Ну і найголовніше - оскільки змащував я тільки внутрішню сторону ланця, то ззовні він став виглядати набагато чистіше. Позитив, одним словом - рекомендую.

P.S.Ще одне - при вживанні вважайте, щоб рідина (зрештою це стосується будь-яких змащувальних рідин) не попала на гальмівні колодки або зону гальмування на ободі - інакше ровер буде видавати страшний звук при гальмуванні - бо колесо ж буде просто ковзати при стисканні колодками..

Читати далі

Фотозвіт з Перемишля

Один цікавий співрозмовник підкинув по асьці ось такий от лінк - про поїздку в Перемишль з пішим переходом через Шегині. Цікаво написано, фотки гарні. Загалом раджу почитати мандрівникам. Мені завжди чомусь з назвою Перемишль пов'язувалися в уяві якісь блошині ринки, юрби перекупщиків і бариг, брудні площі та інші жахливі сцени в стилі тарантинівського "From Dusk Till Down" :). Напевне саме тому, проїжджаючи 2 чи 3 рази через Перемишль я так і не спромігся вийти і прогулятися містом (хоча, звичайно ж були і інші "відмазки" - багаж, цікаві співрозмовники в купе, лінь, міцний сон ;)).

Але одного разу допитливість все таки перемогла і я вибрався з вагону на оглядини міста. Було це ще десь в березні-квітні і фотоапарату я тоді, на жаль, не мав із собою. Походивши трохи вуличками Перемишля я був приємно (хм.. не те слово.. "ошарашено"!) здивований старовинністю, затишком і особливою аурою міста. Не подумайте, юрби бариг і торгове боїсько теж там є, але крім того там є МІСТО! Місто, яке по кількості церков на умовну квадратну одиницю площі центру може цілком посперечатися з самим Краковом! А по кількості чепурних і охайних вуличок тим більше.. Щоправда того дня, я проміняв захоплення містом на задоволення свого апетиту - і обмежився обідом в ресторані "Карпатський" з видом на цетральну площу міста. Відтак часу до відбуття потягу лишалося обмаль, тож довелося відкласти оглядини на "колись".

"Колись" надійшло приблизно через 3 місяці - довелося знову проїжджати через Перемишль тим самим вагоном, який перечіпляють близько двох годин. Отже, морально себе налаштувавши на плідну подорож, я зробив рішучий крок з вагону на розречену сонцем польську бруківку. Так-так, погода на початку липня тут напрочуд сприятлива для лежання горілиць і засмагання, а не для долання з наплечником міських горбів. Але оскільки таку дрібницю, як спека, навіть якось соромно назвати перепоною в наших широтах - я ризикнув розпочати оглядини.

Спочатку вже відомою дорогою через міст над колією до вулиці Ягеллонської, оскільки там розташована стратегічна точка - мапа міста (ех, яка ж це благодать для туристів - вивішені мапи міст і районів. Дякую всім до цього причетним полякам!). Обравши найбагатший на враження маршрут, я одразу запідозрив, що він же виявиться і найтяжчим. І, вуаля!, перша ж вуличка якою я вирішив прогулятися - Баштова - виявилася крутою стежкою в гору :) Ну нічого - сил ще повно. Зате на цій вулиці виявилося купу цікавих будиночків-палаців. І вид на місто - ну просто дивовижний. Відхекавшись на горі, я вирушив далі - згідно мапи оглянув 2 церкви, пофотографував їх та панорами міста і рвонув ще вище - по вулиці Татарській до замкового парку. Гарно їм там живеться на горі - вийшов з хати, а кругом "ляпота"!

Парк(швидше лісок з ліхтарями) дуже доречно почав спускатися донизу, а вкупі з прохолодою від розлогих крон дерев виобразився мені найпрекраснішим місцем в цілому Перемишлі :) Схоже, що так вважав не тільки я та велика кількість відпочиваючих, а і його проектувальники. В тому, що це саме завдяки їм, лісок сприймається так позитивно, я переконався сфотографувавши статую ось такого сопілко-грая :) - на ньому так і написано - створено для підвищення рівня краси парку. Чудово! Без пам'ятника Костюшко теж не обійшлося - але зрештою він теж за життя був досить симпатичним чолов'ягою - так що з загального ансамблю не вибивався :)

Помилково зрадівши подальшому спуску, я рвонув по вуличці з ліхтарями, за що і поплатився - як тільки-но уздрів на горі вежу замку, до якого я так прагнув попасти. Довелося шкрябатися по 50-градусному підйому, не пристосованому для таких от вишкрябувань. Але нічого - якихось 5 хвилин додаткових вправ на свіжому повітрі ще нікому не зашкодили. Отже, скориставшись альтернативним маршрутом, я опинився біля замку. Місто як на долоні. Сам замок середнього розміру, зараз використовується якимось там союзом якихось там діячів. Ну і нехай - аби порядок тримали і квіточки розводили регулярно :) Походивши трохи по дворику і вдосталь наклацавшись фотоапаратом я вирушив в центр міста - завершальну частину маршруту. Пройшовся біля церков (навіть не намагався запам'ятати як вони називаються), пройнявся духом маленьких вуличок, послухав про проблеми перемишлянських бабусь, які топотіли до одного з костьолів. Словом, відпочив душею.

А по дорозі на головну площу ще й встиг зробити цікаву фотку цікавого будинку. Вишлю її напевно на конкурс NGP2007(а що то значить - не скажу :) ).
Поклацавши ще міст через річку, залізницю і голубів, які "ковбасились" від спеки, завершив оглядини міста. Хлопака під лінком на початку розповідає ще про канатну дорогу - мушу якось наступним разом надолужити.

Фотозвіт тут.

Читати далі